Країна Сі: що несе Китаю та світу переобрання генсека КПК

Головна — Світ — 24 жовтня 2022, 09:50

Країна Сі: що несе Китаю та світу переобрання генсека КПК

Завершився 20-й з’їзд Компартії Китаю: 2296 делегатів з’їзду визначили топчиновників комуністичної верхівки. Утім це неважливо, бо генеральний секретар ЦК Комуністичної партії Китаю Сі Цзіньпін залишився на третій (уже безстроковий) термін, сконцентрувавши владу у своїх руках. І якщо раніше політична еліта була розділена на клани, які мусили зважати одне на одного, то нині все нівельовано. Тепер клан один і ім’я йому Сі.

Упродовж найближчого часу ми станемо свідками кардинальних змін у Китаї, де лише прискоряться програми, розпочаті під час «епохи Сі Цзіньпіна», як у Китаї називають час правління чинного керівника. Це драматично вплине і на саму КНР, і на планету загалом. Китай став зовсім іншим, ніж п’ять чи десять років тому; Пекін усе рішучіше намагається змінювати геополітичну та геоекономічну світову архітектуру на свою користь, виступаючи драйвером переформатування.

Новий термін правління комуністичного лідера розпочинається під знаком безпрецедентних внутрішніх і зовнішніх викликів на фоні глобальної нестабільності, до якої доклався Китай і яка сама несе загрозу його розвитку.

Що за програму подальшого розвитку Китаю реалізовуватиме Сі? Якими є найбільші виклики Пекіна та як він їх вирішуватиме? Що принесе світу новий термін правління генсека?

Петро Шевченко, Аналітик, аспірант Цзиліньського університету Facebook Twitter LB.ua в Google News

Фото: EPA/UPG

Нова модель Сі

Певно, усі бачили, як під завісу з’їзду з президії за руки вивели колишнього генсека Компартії Ху Цзіньтао – донедавна впливову людину в китайській політичній еліті, яку вимушений був тримати по ліву руку від себе Сі. Це ознаменувало переломний момент для держави – фінал епохи Ху Цзіньтао та його численних протеже, як-от Ху Чуньхуа, якого багато хто волів бачити наступним прем’єром. Настав час повної концентрації влади в руках Сі Цзіньпіна.

Що це означає? А те, що за нового терміну президент Сі продовжить не тільки традиційну для Китаю економічну модернізацію під гаслами «побудови соціалізму з китайською специфікою», але й пожвавить заходи ідеологічного об’єднання населення навколо Компартії та націоналізму. А ще публічне «заслання» Ху Цзіньтао символізує звершення будь-яких намагань влади КНР збалансувати стосунки зі США.

Особливістю сьогоднішнього Китаю є відсутність стрімкого економічного росту та появи великої кількості можливостей для легкого збагачення людей, як це було за часів правління Ху Цзіньтао, який налагоджував прагматичні відносини з Америкою.

Сі Цзіньпін вибудовує нову парадигму Китаю. Він вкладатиме гроші в поліпшення рівня життя людей, поки в самій країні спостерігається сповільнення економіки. Однак здебільшого чинний генсек сконцентрується на ідеології націоналізму, актуалізує питання національної безпеки та оборони. Головного ворога вже визначено – США.

Якщо за часів Ден Сяопіна китайці мали пишатися тим, що багатіли, то в сучасній китайській історії генсек має відіграти роль сильного лідера, який «відроджує національну велич Китаю» на рівні з Мао. І 20-й з’їзд КПК, який поставив Сі на один щабель з Мао Цзедуном, став переломним моментом в історії Китаю.

Про це й свідчить новий склад Постійного комітету Політбюро ЦК КПК – замість економічних технократів, що виступали за помірну співпрацю зі США, як колишній прем’єр Лі Кецян, до нового складу Постійного комітету увійшли повністю лояльні до Сі чиновники-управлінці.

Відтепер сімка найбільш впливових людей Китаю виглядає так: Сі Цзіньпін, Лі Цян (новий прем’єр-міністр, голова міськкому Шанхая, що запроваджував непопулярні локдауни за наказом Сі), Чжао Лецзі (майбутній голова Всекитайських зборів народних представників), Ван Хунін (майбутній голова Китайської народної політичної узгоджувальної ради), Цай Ці (стане першим номером у секретаріаті ЦК), Дін Сюесян (потенційний віцепрем’єр уряду Китаю), Лі Сі (ще один потенційний віцепрем’єр).

Тут повністю відсутні персоналії, котрі могли б балансувати вплив Сі. Відтепер його команда в Постійному комітеті – це жорсткий безвідмовний інструмент, що відповідатиме на виклики Китаю. Реальна ж влада в Китаї має тепер єдине ім’я – Сі Цзіньпін.

Фото: надано автором Новий склад Постійного комітету Політбюро ЦК КПК.

Чого чекати від Сі

Під час нової каденції генсек буде проводити лінію об’єднання з Тайванем за будь-яку ціну до 2027 року. Він підтримуватиме геостратегічну конкуренцію із Заходом, насамперед зі США. Ці плани були відображені в доповіді Сі на з’їзді КПК.

Водночас Китай максимально фокусуватиметься на якісному, а не кількісному економічному розвитку, реалізовуючи нову хвилю індустріалізації та інвестуючи в технологічний сектор. Це топпріоритет Сі Цзіньпіна, і він є сталим – ідея перетворення Китаю на ключовий світовий інноваційний хаб, що вироблятиме високотехнологічну продукцію з великою доданою вартістю.

Особливу увагу Пекін приділятиме досягненню першості в таких царинах: дослідження в природничих науках, напівпровідники, космос, вивчення земних надр і океанів, суперкомп’ютери, квантові технології, ядерна енергетика, літакобудування, IT, біотехнології. На тлі конкуренції зі США та вразливості Китаю через імпорт ноу-хау Пекін воліє досягти технологічної незалежності та самодостатності.

Паралельно Сі проводитиме кампанію зменшення розриву між багатими та бідними, а також заходи стимуляції внутрішнього споживання. Оскільки бідність, за повідомленнями влади, в Китаї офіційно подолано, державною ціллю до 2035 року стане підвищення економічного добробуту людей.

Фото: надано автором

Офіційний план розвитку Китаю до 2035 року під гаслом «сміливо йти вперед з великим бойовим духом». Основні цілі: 1) покращити ВВП на душу населення до показника середньо розвиненої країни; 2) стати державою інноваційного типу; 3) провести нову індустріалізацію та інформатизацію; 4) розвивати урбанізацію; 5) впровадити модернізацію сільського господарства; 6) створити нову правову систему; 7) розвивати освіту та науку, національні таланти, спорт і медицину; 8) дати можливість людям жити ще щасливіше.

У разі досягнення цих засад модернізації Китай до 2035 року перетвориться, за словами Сі, на «сучасну соціалістичну державу». А до 2050 року, згідно з планами Компартії, КНР має стати «величною соціалістичною країною з сильною національною міццю та міжнародним впливом». Це заявка на економічну першість у світі.

Водночас, хоча китайське суспільство вже досягло певного рівня матеріального добробуту, Сі та його оточення раціонально вважають – якщо населення раптово стикнеться з економічними проблемами, це може викликати невдоволення та потенційно привести до революції. Через це Компартія активно збільшує ідеологічну взаємодію та вплив на суспільство на всіх напрямах. Учні в школах, студенти, робітники, менеджери – усі активно вивчають вклад КПК у розвиток Китаю та філософію «епохи Сі Цзіньпіна».

Фото: надано автором Виступ Сі дивляться буддистські монахи та даоські ченці.

Лейтмотивом гуртування суспільства протягом третього терміну Сі стануть наративи «національного відродження Китаю через об’єднання з Тайванем» (публічний) і реванш над Заходом за «століття принижень» (непублічний).

Генсек у доповіді наголосив: Пекін прагне мирного об’єднання з островом, однак може використати силу проти «зовнішніх сил і сепаратистів», що педалюють тему оголошення Тайванем незалежності. Скоріш за все, до кінця третього або четвертого (на який Сі ще захоче обратися) терміну Китай піде на об’єднання з островом, який вважає своєю територією.

Сі Цзіньпін під час своєї промови також торкнувся теми Гонконгу, зазначивши, що місто успішно існує у форматі «одна країна – дві системи»: там «керують патріоти, що відновили порядок». Згадка про Гонконг є прямим меседжем бунтівній тайванській адміністрації, однак також сигналізує Заходу, що на гонконгівській території має панувати лише китайський вплив.

Сі, який сам сильно пов’язаний з армією, уперше так багато говорив про військове посилення Китаю та національну безпеку. Основними були його тези про: а) необхідність проведення постійних військових навчань задля визначення стану боєздатності НВАК; б) підвищення лояльності армії до КПК; в) розробка високотехнологічної зброї – особливо БпЛА; г) створення системи стратегічного стримування конкурентів Китаю.

До 2027 року, коли святкуватиметься сторіччя з дня заснування НВАК, Китай проведе всебічну реформу армії з особливим акцентом на модернізації ракетних військ і ВМС. Після реформи рівень НВАК буде дорівнювати світовому та дозволить Китаю конкурувати зі збройними силами інших розвинених країн. Себто Пекін готується до найгіршого сценарію розвитку подій – до війни.

Фото: надано автором Динаміка китайських оборонних витрат у млн $ за останні роки – з часу приходу Сі Цзіньпіна до влади у 2012 році вони зросли більш ніж у два рази. Цьогоріч китайський оборонний бюджет перевищить $300 млрд.

Новий термін Батька Сі (як генсека називають у народі) символізує продовження всіх трендів, що характеризували останні роки його правління: закритість Китаю – другої економіки світу, жорстка боротьба з COVID-19, централізація влади, захист державного суверенітету від зовнішнього впливу, опора на широку підтримку людських мас за допомогою покращення їхнього матеріального добробуту і посилення ідеологічного впливу на них.

Виклики для Сі

Утім генсек і його оточення стикнуться з великими труднощами на третьому терміні перебування при владі – їм буде необхідно знайти спосіб, як подолати критичні проблеми, щоби зберегти керованість системи та розвиток Китаю. Можна виділити щонайменше шість ключових викликів для Сі – три внутрішні і три зовнішні.

Перший: структурно-макроекономічний. Очевидно, що Китай не може більше існувати в поточній економічний моделі, заснованій на безлімітному кредитуванні – надуванні різноманітних бульбашок, як-от непомірно роздута галузь нерухомості або шалені інфраструктурні інвестиції, а також бути критично залежним від експорту своєї продукції на зовнішні ринки. Подальша економічна незбалансованість може призвести до низки криз у китайській економіці.

Фото: надано автором Закредитованість китайських провінцій – відношення боргу до фіскальних доходів на 2020 рік. З того часу заборгованість тільки зросла.

Сі слід буде проводити економічні реформи та продовжувати вже розпочаті – насамперед «подвійну циркуляцію», яка має зробити внутрішнє споживання одним з основних драйверів економічного розвитку Китаю, збалансувавши економічну модель. Також китайським провінційним урядам, що звикли до щедрих фінансових субсидій із центру, треба буде шукати інші шляхи отримання коштів, якщо вони не захочуть зменшити свої апетити.

Другий: корупція, неефективність і приховане невдоволення частини еліт. Корупція все ще залишається негативним фактором, що спричиняє багатомільярдні збитки. Сі Цзіньпін за час свого правління розпочав масштабні чистки й антикорупційні заходи, посиливши партійну дисципліну та відправивши за ґрати найбільш одіозних корупціонерів, які, до речі, також були політичними опонентами Сі.

Фото: надано автором Динаміка антикорупційних справ проти чиновників у Китаї, по роках.

З іншого боку, зараз у китайській еліті немає відкритої опозиції до генсека, усі еліти погоджуються з необхідністю «розвитку сильного Китаю під час глобального шторму», але певна частина еліт, насамперед зав’язані на співпрацю із Заходом великі бізнесмени, не повністю задоволені зовнішньополітичним курсом Сі, який розвиває стратегічне партнерство з євразійськими державами, конкуруючи з Америкою.

Третій: інноваційний. Китай усе ще відстає від США в галузі напівпровідників і деяких високих технологій. Основним завданням Сі буде побудувати власну базу з виробництва передових мікрочипів. Особливо на тлі того, що Вашингтон уже почав зупиняти експорт до Китаю обладнання для створення напівпровідників і запроваджувати санкції проти китайських технологічних гігантів.

Пекін поки що відповів Америці своїми рішеннями інвестувати мільярди доларів у власне виробництво. До прикладу, у Тяньцзіні буде збудовано завод зі створення мікрочипів; об’єм інвестицій – $7.5 млрд.

Себто Китай все ще залежний від імпорту західних технологій і комплектуючих – Сі буде необхідно вирішити цю проблему, досягши в Китаї технологічної незалежності.

Фото: надано автором У 2024 році очікується, що Китай зможе задовольняти більш ніж 20% власних потреб у напівпровідниках – усі інші мікрочипи, що використовуватиме Пекін, усе ще будуть імпортними.

Четвертий: погіршення американо-китайських відносин і подальший економічний розрив. Так чи інакше, але в центрі зовнішньої політики Пекіна перебуває Вашингтон – найважливіший торговельний партнер Китаю, а також найбільша економічна та військова сила на планеті.

Фото: надано автором Торговельний оборот між Америкою та Китаєм, млрд $

Основна дилема у відносинах Китаю і США полягає в тому, що Пекін воліє вести діалог з Вашингтоном на рівних, а також хоче мати аналогічний американському вплив у акваторії Тихого океану, Східній Азії, відігравати таку саму вагому роль у міжнародних інституціях. Крім того, Китай хоче стати планетарним економічним лідером.

Америка ж не вбачає потреби в такому ребалансуванні відносин і вдається до заходів забезпечення свого світового лідерства, зокрема, регіонально стримуючи Китай і його технологічний розвиток – у США Китай офіційно визнано найбільшим викликом. Ба більше – між країнами триває торговельна війна.

Тому і Пекін з його амбіціями, і США з бажанням збереження поточного статусу-кво перебувають у жорсткій економічній і технологічній конкуренції за світове лідерство – за нового терміну Сі конфронтація лише пожвавиться. Наразі жодна сторона не хоче поступатися власними інтересами.

П’ятий: невирішеність проблеми Тайваню та стримування Вашингтоном присутності Пекіна в Південнокитайському морі.

Фото: надано автором Тайванське питання є одним із основних у американо-китайському діалозі.

Сі заледве вважає доцільним говорити про національну гордість і новий період розвитку Китаю як регіонального лідера, допоки Тайвань де-факто не підконтрольний Пекіну. Саме на вирішенні «острівної проблеми» буде зосереджений президент протягом нового владного терміну. За умов економічних викликів генсек завжди може перемкнути увагу людей на проблему Тайваню, активувавши націоналістичну риторику.

Ще одним фактором, що бентежить Пекін, є активність американського флоту в Південнокитайському морі, а також регіональні антикитайські альянси на чолі зі США.

Шостий: необхідність Китаю посилювати свою геополітичну та геоекономічну діяльність.

Пекін до початку президенства Сі Цзіньпіна займався своїм економічним розвитком, притримуючись принципу «бути в тіні та чекати своєї можливості», але Сі розпочав активно посилювати міжнародні позиції Пекіна. Ця тенденція продовжиться.

Протягом правління Сі Китай вже інвестував сотні мільярдів доларів за кордон у рамках інфраструктурної ініціативи «Один пояс, один шлях», а також запропонував свою концепцію глобалізації та нового світового порядку під назвою «Людство єдиної долі».

Фото: надано автором Транзитні коридори ініціативи «Один пояс, один шлях». Загалом з 2005 року Китай інвестував за кордон $2.25 трлн.

У процесі покращення своїх глобальних позицій Китай зіткнувся з низкою проблем, як-от: неприйняття іншими країнами китайської моделі розвитку, небажання економічно співпрацювати через можливість потрапляння до боргової пастки, створеної Пекіном, бажання Китаю скупити іноземні компанії, що володіють критичними технологіями.

Зараз Сі Цзіньпін вирішуватиме питання покращення міжнародного іміджу Китаю та нарощування світового впливу КНР, насамперед у країнах «глобального Півдня»: Азії, Океанії, Близького Сходу, Африки, Латинської Америки і в рамках об’єднань ШОС і БРІКС.

Сі та інші

Третій термін президенства Сі Цзіньпіна характеризуватиметься активною китайською взаємодією з основними світовими державами. На міжнародних треках Китаю можна очікувати таких трендів:

США – продовження стратегічної конкуренції з подальшою ціллю Китаю вирівняти глобальний вплив і потенціал двох країн. Пекін прагне укласти з Вашингтоном велику угоду, де ключова мета – створити для початку біполярний світ;

Євросоюз – Сі активно підтримуватиме економічну кооперацію із Західною Європою (особливо Німеччиною та Францією), де Китай цікавлять ринок і технології. У геополітичному контексті Пекін підштовхуватиме Берлін і Париж до більшої стратегічної автономії від США;

Україна – Китай далі вдаватиме, що нічого не відбувається, що Росія не є країною-агресором. Пекін продовжить співпрацю з РФ у межах «консенсусу Путін-Сі», згідно з яким РФ має стати сировинним придатком КНР, а остання буде зацікавлена в стабільній, хоча й ослабленій Росії. Хоча Пекін відверто не сприймає Москву за рівного собі, але наразі він не зацікавлений у дестабілізації та дезінтеграції північного сусіда, якого бачить інструментом у протистоянні зі США.

Східна Азія є ключовою сферою інтересів Китаю. Сі продовжить економічно інтегрувати лояльні Лаос і Камбоджу, намагатиметься поліпшити зв’язки з відносно нейтральними країнами, для яких економічна співпраця з Пекіном важлива та прибуткова – Південною Кореєю, Малайзією, В’єтнамом, Індонезією. Використовуватиме економіку для пом’якшення антикитайської позиції Японії, Індії, Австралії. Якщо з Токіо в Сі збережуться відносини регіональних конкурентів, то з Делі генсек продовжуватиме діалог у рамках євразійських форматів ШОС і РІК. Розвиток Індії балансуватиме регіональній вплив Китаю – Пекін це знає, тому Сі намагатиметься порозумітися з Індією за рахунок кооперації, а також позиціонування Китаю й Індії як «відповідальних євразійських держав», що мають мирно співіснувати. Зараз Делі влаштовує такий підхід, хоча там давно занепокоєні китайським впливом у Пакистані, Афганістані, Шрі-Ланці та Бангладеш.

Петро Шевченко, Аналітик, аспірант Цзиліньського університету Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram Теми: США, Китай, Сі Цзиньпін Facebook Twitter LB.ua в Google News