​Навіщо Росії статус жертви геноциду

Головна — Світ — 29 жовтня 2022, 09:00

​Навіщо Росії статус жертви геноциду

Неймовірно, але факт. Поки більшість країн світу засуджують дії росіян в Україні як геноцидні та готуються до майбутнього міжнародного трибуналу над кремлівськими злочинцями, у самій Росії набирає обертів процес визнання саме її жертвою геноциду. Точніше мова про геноцид «радянського народу» в роки Другої світової війни. І що характерно – чим сильніше загрузає в Україні російська армія, тим інтенсивніше суди в Росії виносять потрібні вироки.

Сергій Громенко, кандидат історичних наук, експерт Українського інституту майбутнього Facebook Twitter LB.ua в Google News

Фото: телеканал Санкт-Петербург

20 жовтня Санкт-Петербурзький міський суд визнав блокаду Ленінграда злочином проти людяності, воєнним злочином і геноцидом радянського народу. Це вже «ювілейний», десятий такий процес у сучасній Росії. У жовтні 2020 року першу подібну ухвалу виніс суд Новгородської області, у серпні 2021-го – суд Псковської, у березні 2022-го – Ростовської, у травні – Орловської, у липні схожі рішення ухвалили суди окупованого Криму, Брянської області та Краснодарського краю. У жовтні Ленінградський обласний суд визнав геноцидом дії німецької армії на території регіону. Досі триває «розслідування» німецьких злочинів у Волгоградській області – там воно обернулися допитами стареньких ветеранів, що спровокувало хвилю суспільного обурення.

У Радянському Союзі упродовж 1943-1949 років відбулися 19 процесів проти нацистських карателів і 8 колективних процесів проти колабораціоністів, кілька людей були повішені, решта засуджені до тривалих термінів ув’язнення. Однак навіть якщо вироки виносили вже після ухвалення Конвенції ООН про запобігання геноциду (1948 р.), сам термін у радянських документах не фігурував.

Ба більше, у разі виявлення раніше невідомих обставин злочинів відбувалися нові процеси. Наприклад, у Криму додаткові трибунали над колабораціоністами проходили у 1972, 1974 і 1977 роках.

Однак як показало просте ознайомлення з матеріалами новітніх російських «розслідувань», про справді нові факти в них не йдеться – без змін майже завжди залишаються і кількість жертв (крім справи блокади Ленінграда, про що нижче), і основні обвинувачувані. З цього випливає неспростовний факт – російські суди не «встановлюють істину», а просто суто формально перекваліфіковують радянські справи з воєнних злочинів на геноцид.

Фото: Wiki/lpublic domain Фрідріх Єкельн (стоїть, ліворуч) військовий злочинець під час Ризького трибуналу, 1 січня 1946 р. в Ризі. Інші підсудні (сім генералів і полковників): Еккельн, Руфф, фон Монтетон, Вертер, Кюппер, Павель, Беккінг, фон Дітфурт під час одного із повоєнних радянських відкритих судів щодо військовослужбовців Третього рейху, обвинувачених у скоєнні військових злочинів у період Другої світової війни.

Чому Росія маніпулює Радбезом ООН?

Єдиний помітний виняток становить якраз процес по блокаді Ленінграда. Упродовж десятиліть точилися дискусії про кількість загиблих і розмір матеріальних втрат. Вирок суду знаменує перемогу «максималістів» – 1 млн 94 тисячі загиблих, 35 трлн рублів збитків за теперішнім курсом (хоча ще місяць тому мова йшла про 530 млрд).

Пожвавлення «історичних» судових справ у Росії в останні два роки викликали неоднозначну реакцію серед фахівців. Захисники сьогоднішньої практики наголошують на необхідності юридичного визнання німецьких злочинів, навіть якщо вони вже відомі з минулих часів. Це дозволить, по-перше, віддати належну пошану жертвам (майже загальноприйнятна офіційна версія), по-друге, створити нову колективну пам’ять про війну з правильно розставленими акцентами (вже ближче до істини) і, по-третє, убезпечитися від «переписування історії» на Заході – передовсім від зрівняння комунізму з нацизмом (справжня мета). 

От як це пояснюється в матеріалах пітерської прокуратури: «Ухвалюються різноманітні заяви, резолюції й закони, де замість осуду фашизму йдеться про якісь злочини тоталітарних режимів. Підсумки Нюрнберзького трибуналу не можуть переглядатися і піддаватися сумніву та коригуванню. Порівняння фашистського режиму з іншими режимами та ідеологіями має практичну мету перекласти на Росію відповідальність і за уявні та реальні помилки радянського керівництва, і за дії інших держав та політиків, зіштовхнути країни, які є спадкоємцями історії антигітлерівської коаліції. Усе це становить пряму загрозу не тільки національній безпеці РФ, а й європейській співпраці та міжнародній стабільності».

Фото: ТАСС Блокада Ленинграда, 1942 год

Противники підкреслюють політичний характер подібних процесів. Річ у тім, що Росія маніпулює визначенням геноциду, погоджуючись з ним у прийнятних випадках і заперечуючи в неприйнятних (Голодомор, Сребрениця). Крім того, хоч за освітою я не юрист, у мене викликає сумніви саме визначення жертви геноциду – «радянський народ». У тому, що були масові вбивства євреїв за національною ознакою, не сумнівається ніхто (на маргіналів-ревізіоністів не зважаємо). Однак чи прагнули нацисти знищити населення СРСР за паспортною ознакою – в реальності, а не в радянських пропагандистських матеріалах – досі відкрите питання.

Тож навіщо Росії визнання себе жертвою геноциду і чому саме зараз? Вважаю, що, запустивши цю кампанію, Росія переслідує щонайменше чотири мети: три очевидні та одну можливу.

Перша полягає в укріпленні «єдино правильного» погляду на події війни. «Велика перемога» є, по суті, єдиною загальною «скріпою» в розділеному російському суспільстві, тож визнання дій німецьких військ геноцидом додадуть козирів державній пропаганді. У черговий раз буде підкреслено жертовний для СРСР характер війни; пояснено величезні втрати; завдано удару по намаганнях переглянути роль власовщини; заперечено подібність сталінізму та гітлеризму. В окремих випадках одним пострілом буде вбито двох зайців – наприклад, у Криму розслідування нацистських звірств укотре призведе до посилення антитатарських настроїв. Звинувачення кримських татар у колабораціонізмі – улюблена забавка російської пропаганди.

Фото: saint-petersburg.ru

Друга мета – легітимація сьогоднішньої зовнішньої політики Росії: німецькі злочини будуть використані для виправдання антизахідної позиції Кремля. Не вперше з уст навіть найвищих посадовців можна почути, що СРСР доводилося воювати сам-на-сам з «об’єднаною Європою». Про антигітлерівську коаліцію та вирішальний внесок американського лендлізу в радянську перемогу сьогодні згадувати не модно. У міру того, як не вдається перемогти Україну на полі бою, в Росії все активніше просувається наратив про фактичну «війну проти всього НАТО». Звинувачення нацистів у геноциді «радянських людей» у минулому і нагнітання страху перед «західною загрозою» сьогодні слугують єдиній цілі – мобілізації росіян на підтримку Кремля.

Тарас Лютий: «Війна почалася навіть не у 2014 році, а щойно виникла Російська імперія»

Третя мета – «розмивання» і самого поняття геноциду, і російської відповідальності за злочини в Україні. Пропаганда використовує метод подвійної хибної аналогії: «ми перемогли фашизм» – «ми не можемо бути фашистами»; «ми були жертвами геноциду» – «ми не можемо вчиняти геноцид». Надзвичайно примітно, що 7 із 9 вироків російських судів були винесені після початку «спеціальної воєнної операції». Якщо на весь 2020 рік припадає лише одне визнання геноциду, на 2021 рік – теж одне, то на 2022-й – уже сім! При цьому заперечення Голодомору як геноциду та радянської відповідальності за нього буде лише посилюватися, що продемонструвало нещодавнє знищення пам’ятника жертвам Великого Голоду в Маріуполі.

Фото: Telegram-канал Петра Андрющенка. Окупанти демонтують пам’ятник жертвам Голодомору у Маріуполі.

Остання, потенційна, мета – ймовірна спроба вимагати від Німеччини відшкодування нащадкам жертв геноциду (нещодавня заява Польщі про намір добитися виплат компенсацій може надихати російське керівництво). Це не озвучується на публіку чиновниками, і навіть серед ура-патріотів у це мало хто вірить, але повністю виключати таку можливість не варто. Принаймні збільшення оцінки матеріальних збитків від блокади Ленінграда в 70 разів наводить на таку думку.

Підписуйтесь на наш Youtube канал

У підсумку суди в Росії давним-давно перетворилися з окремої гілки влади на обслугу путінського режиму. І якщо Кремль вирішив визнати своїх підданих жертвами нацистського геноциду, то це явно не просто так. Ідеї раптового людинолюбства та запізнілого пошуку історичної правди відкинемо як нереальні. Що ж стало справжнім мотиватором для ухвалення цілої низки подібних рішень – дізнаємося доволі скоро.

Сергій Громенко, кандидат історичних наук, експерт Українського інституту майбутнього Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram Теми: Росія, геноцид Facebook Twitter LB.ua в Google News